Думка

Вирлооке сонце
сідає на чорну скелю.
З неба, гір і свободи собі збудувала дім я.

Небосхил для людини  — якраз відповідна стеля.
Піднімеш думку  — і не розіб’єш їй тім’я.

Майстрували нам стелю до млості, до одуру,
із найкращих ідей, з настановами згідно,
знявши мірку з пресованих бовдурів
і пружинно-спіральних негідників.

Спіральним зручно.
Високим не дуже.
Високим зроду таке личило,
щоб те, за що ладен віддати душу,
думку твою підгинало й калічило.

Висока думка в’юнитись не вміє.
Впиралась чолом у погашені гасла,
крізь товщу стелі росла в надію
і, як свіча, без повітря гасла.

Боліла правдою. Плакала віршами.
Чистими ранами революції зняла.
Училась мовчати. На бантині вішалась.
Або йшла милуватись північним сяйвом.

Морозами бита, муштрована покиддю,
виходила сива з тих академій.
На довгих столах вимирала покотом
від різних редакторських епідемій.

А люди питають:
— Де геніальні повісті?
Де думка епохи, весела й печальна?  —
             Поїхала у закритому поїзді.
             Похована на цвинтарі мовчання.

Слухайте, ви, що ідеї розплямкали,
чиїми руками ту стелю роблено,  —

воскресла думка, встає над уламками,
живою водою правди покроплена!

Золото мистецтва за переляком сплавити,
добути з брехні  — ненадійна алхімія.

Єдина стеля мистецтва  — правда.
Піднімеш поезію  — і не розіб’єш їй тім’я.

#ЛінаКостенко #Ліна_Костенко
Ілюстрації Оксана Білик, Олеся Вакуленко

Псалом #1

ДАВИДОВІ ПСАЛМИ
Псалом  1 

Блажен  той  муж,  воістину  блажен, 
котрий  не  був  ні  блазнем,  ні  вужем. 
Котрий  вовік  ні  в  празники,  ні  в  будні 
не  піде  на  збіговиська  облудні. 
І  не  схибнеться  на  дорогу  зради, 
і  у  лукавих  не  спита  поради. 
І  не  зміняє  совість  на  харчі,  - 
душа  його  у  Бога  на  плечі. 
І  хоч  про  нього  скажуть:  навіжений, 
то  не  біда  -  він  все  одно  блаженний. 
І  між  людей  не  буде  одиноким, 
стоятиме,  як  древо  над  потоком. 
Крилаті  з  нього  вродяться  плоди, 
і  з  тих  плодів  посіються  сади. 
І  вже  йому  ні  слава,  ні  хула 
не  зможе  вік  надборкати  крила. 

А  хто  від  правди  ступить 
на  півметра,  - 
душа  у  нього  сіра  й  напівмертва. 
Не  буде  в  ній  ні  сили,  ні  мети, 
лиш  без'язикі  корчі  німоти. 
І  хто  всіляким  ідолам  і  владам 
ладен  кадити  херувимський  ладан, 
той  хоч  умре  з  набитим  гаманцем,  - 
душа  у  нього  буде  горобцем. 
Куди  б  не  йшов  він,  на  землі  і  далі, 
дощі  розмиють  слід  його  сандалій. 
Бо  так  воно  у  Господа  ведеться  - 
дорога  ницих  в  землю  западеться! 

#ЛінаКостенко #Ліна_Костенко
Ілюстрація Ірина Калюжна

Купала

Чомусь згадались ночі на Купала...
Зірками ніч висока накрапала.
Бездонне небо і безмежний світ,
а нам всього по вісімнадцять літ.

Такі несмілі, ще тремтять вуста.
Отак до ранку — ніч і висота.

А ще згадалось — колесо вогненне
з гори в долину котиться проз мене.
Обкручене соломою, летить
палахтить на вітрі, палахтить!
І, розгубивши іскри увсібіч,
обвуглене, заточується в ніч...

А вже дівчата в плахтах, у намисті,
вінки пускають за водою вниз.
А вже гадають, хто кому до мислі,
а хлопці зносять до багаття хмиз.

Пливуть вінки, і мій пливе, не тоне.
А серце ще таке безоборонне,
таким співаю срібним голоском!..
Чорти знімають зорі рогачами...
Вінок пливе, зникає за ночами...
Чи десь його прибило між корчами,
чи десь лежить, примулений піском?..

А потім —як зламалося весло.
І підхопило душу, й понесло,
і закрутило у такому вирі!..
Було б тоді й спинитися літам.
Душа летить в дитинство, як у вирій,
бо їй на світі тепло тільки там.

#ЛінаКОСТЕНКО

Kupala - Jerri Heil, alyona alyona, Ela