Ключи к реальности

Информация о пользователе

Привет, Гость! Войдите или зарегистрируйтесь.


Вы здесь » Ключи к реальности » Волшебная сила искусства » Волшебная сила слова


Волшебная сила слова

Сообщений 1591 страница 1600 из 1614

1591


Волшебная сила слова

0

1592

Кроки

Волшебная сила слова

Світ надзвичайно широкий
має укладисті далі.
Від того і перші кроки
майже завжди невдалі.

Безпомічні вірші перші.
Нещасне перше кохання.
Немає ніяких звершень,
а тільки одні поривання.

А потім проходять роки,
з`являється стримана сила.
Поглянеш – а перші кроки
вже пилом давно притрусило.

І смішно тобі, й сердито,
і ти забуваєш часто:
для того щоб добре ходити,
раз десять треба упасти.

© Ліна Костенко

0

1593

Выбирал мальчишка розу осторожно,
Так, чтоб остальные не помять,
Продавщица глянула тревожно:
Помогать ему, не помогать?

Тоненькими пальцами в чернилах,
Натыкаясь на цветочные шипы,
Выбрал ту, которая раскрыла
По утру сегодня лепестки.

Выгребая свою мелочь из карманов,
На вопрос — кому он покупал?
Засмущался как-то очень странно:
«Маме…»,- еле слышно прошептал.

-День рожденья, ей сегодня тридцать…
Мы с ней очень близкие друзья.
Только вот лежит она в больнице,
Скоро будет братик у меня.

Убежал. А мы стояли с продавщицей,
Мне — за сорок, ей – за пятьдесят.
Женщинами стоило родиться,
Чтобы вот таких растить ребят

Волшебная сила слова

0

1594

Волшебная сила слова

Есть под Афинами сказочный остров,
Светлая Эгина, солнечный рай.
Сосны, оливы, фисташковый воздух,
На эвкалипте кричит попугай.


Воды лимана прозрачны, спокойны,
Дети резвятся доверчиво тут.
Горные склоны в иголочках хвойных,
Небо – лазурь, и дожди не идут.

Нимфа Афэя жила здесь когда-то
(Так же назвали прабабку мою).
Храм в её честь – величавый, богатый –
Только с одним Парфеноном сравню
.

Но привлекает другая обитель,
Эгины слава, надежда людей.
Старец Нектарий, святитель-целитель,
Здесь упокоился в вере своей.

Песнями горлиц встречает рассветы
Двор монастырский, приют и покой.
На выходные скупая билеты,
Гости к Нектарию едут толпой.

А вечерами занятье известно –
Всюду таверны и моря дары.
Если гостям в ресторанчике тесно,
Прямо на пляже накроют столы…

Незабываемый маленький остров,
Светлая Эгина, солнечный рай.
Время течёт беззаботно и просто:
Взял полотенце – лежи, загорай.

Слушай, как ласково плещутся волны –
Тихий отлив и ленивый прибой.
Всё до краёв моё сердце наполнил
Сказочный остров. Ты – мой…

                                              Оксана Кукол

0

1595

Очі

Волшебная сила слова

Були у мене за дитячих літ
такі блакитні очі,
як згадати,
що часто навіть білий світ
мені здававсь голубуватим.
І в тому світі не було
ні тіні чорної,
ні плями, -
лише довір'я, і тепло,
і щедре сонце над полями.
Але ввійшло в дитячі дні
небачене
і неймовірне доти -
червоний колір крові на війні
і чорний колір людської скорботи.
Ввібрали очі відтинки нові.
Зробились очі темні і похмурі.
Вони були,
як хмари грозові,
коли на світі підіймались бурі.
Вони ставали сивими, як дим,
коли пожежі землю шматували
і чорні кулі хлопцям молодим
холодну смерть поспішно роздавали...
Змети,
Майбутнє,
горе і жалі.
Живі живих не будуть убивати.
І цілим поколінням на землі
здаватиметься світ голубуватим.

#Ліна_Костенко #ЛінаКостенко #Ліна #Костенко
фото Майстерня Треті Півні

0

1596

Индиго — это синефиолетовый цвет. Почему детей назвали этим словом? Да потому, что длина волны цвета индиго — самая близкая к Космосу .

Я - Космос бесконечный и глубокий!
Я - Космос и ближайший, и далёкий!
Космическим на всё смотрю я Взглядом,
Всё меряю Космическим Масштабом
!

В Космическом тружусь я постоянстве,
В Безвременном и Сказочном убранстве.
Внутри меня пылают Звёзд Громады,
Текут во мне из Плазмы Водопады!

Космические Чувства освежаются
И Новые Порталы открываются!
Космических Проекций Мегаторы
Заряд несут в Космические Норы!

Я - Космос постоянный и текучий!
Я - Космос многомерный и могучий!
Космические Циклы Открываются,
Галактики, как Звёзды зажигаются!

Космическим страстям я неподвластен:
Я - Гений, потому я беспристрастен!
Космических пределов не бывает,
Когда в тебе твой Космос Оживает!

                                                                      Светлана Веркина

Вечно древний. Вечно юный.

Волшебная сила слова

0

1597

Константин Батюшков — Мой гений

О, память сердца! Ты сильней
Рассудка памяти печальной
И часто сладостью твоей
Меня в стране пленяешь дальной.
Я помню голос милых слов,
Я помню очи голубые,
Я помню локоны златые
Небрежно вьющихся власов.
Моей пастушки несравненной
Я помню весь наряд простой,
И образ милый, незабвенный,
Повсюду странствует со мной.
Хранитель гений мой — любовью
В утеху дан разлуке он;
Засну ль?- приникнет к изголовью
И усладит печальный сон.

Волшебная сила слова

0

1598

Вже почалось, мабуть, майбутнє

Волшебная сила слова
Волшебная сила слова
Волшебная сила слова
Волшебная сила слова

Вже почалось, мабуть, майбутнє.
Оце, либонь, вже почалось…
Не забувайте незабутнє,
воно вже інеєм взялось!

І не знецінюйте коштовне,
не загубіться у юрбі.
Не проміняйте неповторне
на сто ерзаців у собі!

Минають фронди і жіронди,
минає славне і гучне.
Шукайте посмішку Джоконди,
вона ніколи не мине.

Любіть травинку, і тваринку,
і сонце завтрашнього дня,
вечірню в попелі жаринку,
шляхетну інохідь коня.

Згадайте в поспіху вагона,
в невідворотності зникань,
як рафаелівська Мадонна
у вічі дивиться вікам!

В епоху спорту і синтетики
людей велика ряснота.
Нехай тендітні пальці етики
торкнуть вам серце і вуста.

***

© Ліна Костенко.

0

1599

ЧАЙКА НА КРИЖИНІ

Волшебная сила слова

(Поема)

НАДБЕРЕЖЖЯ

Кораблі прихилились
бортами
до тихих причалів.
Принесли свою втому
в затоки оці голубі.
Тиша...
Тиша в порту.
Дельта Одри вливається в далі.
Коронований гриф
скам ’янів
на старому гербі.
Посейдонів тризубець
уночі висріблює іній.
Вранці тануть сніги
і злітають бурульки з дахів.
Прокидається верф.
Поясами тонких ватерліній
оперізують люди
борти молодих кораблів.
Старовинного замка
суворі, похмурі стіни.
Мармурове лицарство,
повалене бомбою в пил...
Надбережжя стоїть
по коліна у власних руїнах,
в проростанні дерев,
в шурхотінні чаїних крил.
Над Валами Хробрего
розгублені меви кигичуть.
Видираються хлопці
на Башту Семи Плащів...
У Щеціна —  червоне,
обвітрене морем обличчя
і схвильований голос
корабельних прощальних гудків.

КРИГА НА ОДРІ

В цьому році зима
не вдягала білої свити.
Часом вже й приміряла,
та хтось її зразу крав.
Пошукала, поплакала...
Що ж робити? —
бідувала в старій
із торішніх зів’ялих трав.
Як коли лютувала,
стелила рядно ожеледиць.
Сперечалася з морем,
несла сум’яття вітрів.
Все збиралась на силі.
Та не встигла огледіться,
як проснулись дерева
і на Одрі лід потемнів.
Крига буйно ломилась
у відкриті двері протоки.
Лід кришився, б’ючись
об каміння берегове...
І, нарешті, по Одрі —
темній, широкій —
на останній крижині
самотня чайка пливе.
— Ти куди ж розігналась?
Чи, бува, не до самого моря?
Чайки держаться гурту,
а ти відпливаєш одна.
А крижина тонка.
А крижина майже прозора...
Ну, а що, як її
розмиє вода весняна?
Ну, а що, коли їй
та удержать тебе несила?
Затріщить і підломиться...
Піде вода кругами...
— Дивна людино!
Я ж маю крила.
Нащо крилатим ґрунт під ногами?

КРИЛА

А й правда,
крилатим ґрунту не треба.
Землі немає,
то буде небо.
Немає поля,
то буде воля.
Немає пари,
то будуть хмари.
В цьому, напевно, правда пташина...
А як же людина?
А що ж людина?
Живе на землі.
Сама не літає.
А крила має.
А крила має!
Вони, ті крила,
не з пуху-пір’я,
а з правди,
чесності
і довір’я.
У кого — з вірності
у коханні.
У кого — з вічного
поривання.
У кого — з щирості
до роботи.
У кого — з щедрості
на турботи.
У кого — з пісні,
або з надії,
або з поезії,
або з мрії..
Людина нібито не літає...
А крила має.
А крила має!

ГРУНТ

О, Польщо!
Я з Придніпров’я.
Я гість у твоєму краю.
Любов’ю,
любов’ю,
любов’ю
плачу за гостинність твою!
Люблю за леґенди славні,
за мову дотепну й живу.
А може, за звичаї давні.
А може, за дружбу нову.
За щирість твою без прикраси,
за горду вдачу й пісні.
А може, за все це разом
Така ти мила мені.
Я маю тут добрих друзів.
Живе тут кохання моє...
Чому ж моє серце в тузі?
Чому ж мені тяжко стає?
І з кожним днем усе тяжче!
Чудові є в світі краї...
Для мене ж той край найкращий,
де виросли крила мої.
Тому я не сплю ночами.
Тому я дивлюся на схід...
Лиш маючи ґрунт під ногами,
пускатися можна в політ.

УСМІХ

(текст вірша не знайдено)

(c) Ліна Костенко

0

1600

Ти Вишняківна. Рід у вас гучний

Волшебная сила слова

Ти Вишняківна. Рід у вас гучний.
Таких родів не густо на Полтаві.
Твій батько, Галю, чоловік значний.
У нього жінка ходе в златоглаві.
Він не якийсь. Він сам собі Вишняк.
У нього скроні в срібній папороші.
Буває так, що слава на дурняк,
а в нього слава за великі гроші.
Йому добро саме іде у двір.
І сад рясний, і нива хлібодарна.
Він не який визискувач чи звір,
він просто вміє взяти запівдарма.
Він посідає греблі і поля,
у церкву ходить майже щосуботи.
Хто — за Богдана, хто — за короля
А він — за тих, которії не проти.
Як він уміє красно говорить!
Які у нього займища і луки!
Вся Україна полум'ям горить,
він і на цьому теж нагріє руки.
Де треба, вчасно притамує гнів.
Де треба, скаже правди половину.
Щасливий дар. Мій батько так не вмів.
Він знав одне — боротись до загину.
А цей примружить плетиво повік,
все розміркує, зважить, не погребує.
Твій батько, Галю, мудрий чоловік.
А може, хтозна, може, так і треба —
у всіх оцих скорботах і печалях,
у всіх оцих одвічних колотнечах —
і чураївські голови на палях,
і вишняківські голови на плечах.

(с) Ліна Костенко
Уривок з роману «Маруся Чурай»

0

Быстрый ответ

Напишите ваше сообщение и нажмите «Отправить»


phpBB [video]


Вы здесь » Ключи к реальности » Волшебная сила искусства » Волшебная сила слова