Про не-мовчання
І ще. Нас лякають свіжі братські могили і катівні. Бо це в наш час, зараз.
Але наша країна буквально всіяна тими братськими могилами і колишніми катівнями, які робили комуністи.
А потім це замовчувалось.
Ця окупація була настільки надовго що змінились покоління. Уявіть, що ви своїй дитині-підлітку не можете розказати правду про Бучу, щоб дитину не арештували...ті самі комуняки.
А в підручнику "російська версія історії'". Приблизно таке, яке зараз орки пишуть про Бучу.
Неоплакані тоді, покриті мовчанням безпорадності - а здавалось совок такий міцний що назавжди... Чекають нашого адекватного спомину про них.
Коли шістдесятники, компанія молодих, творчих, драйвових, знайшли Биківню, масові поховання там, дізнались історію і нашарування офіціозної комуняцької брехні...
Це їх потрясло. І власне, великою мірою зробило їх тими ким вони стали.
Симоненко - як крик - тоді написав "на цвинтарі розстріляних ілюзій уже немає місця для могил...", Ліна Костенко - збірку Альтернатива барикад, Стус... Про Стуса ви знаєте точно.
Хоча ТІ його вірші, от варто зараз знайти. Вони про той плач що застряг у нас зараз в горлі, про не-мовчання, про сміливість підняти зброю і йти на смерть, проти цього зла, хочби проти всієї вибудуваної, жахливої і "монолітної" системи. Сміливість, реально оплачену кров'ю, без "покаянних листів".
Тому Стус пророк нашого теперішнього опору. Як і Кобзар.
Останнім часом його ім'я невипадково згадують як символ того пам'ятника який слід поставити на місці...*того що слід знести* під час де-комунізації, очищення землі від прославлення катів і насильників і покрову тотальної брехні.
Бо це про повернення своєї гідності і своєї пам'яті.
Ми оплачемо наших мертвих. Усіх. Це потрібно нам, живим зараз, щоб подолати всі ті травми. Відмиємось від липкого пороху мовчання. Відмови пам'ятати бо надто вже безпорадно. О, ні.
Зараз - ні.
Вільні люди мають гідність. І тримають в руках зброю.
З нашою Україною, з нашими предками, сталось багато чого жахливого, і це правда.
Та ми живі.
І все ще тримаємо зброю, а отже триває надія.
Ще не вмерла Україна, ні слава ні воля...
Авторка Yarsi Kryshana