Ключи к реальности

Информация о пользователе

Привет, Гость! Войдите или зарегистрируйтесь.



Поезія душі

Сообщений 1 страница 10 из 15

1

Літні сни

Поезія душі

Вечірній сон закоханого літа
і руки, магнетичні уночі.
Вродлива жінка, ласкою прогріта,
лежить у літа осінь на плечі.

Дозріла пристрасть до вогню і плоду.
Пашить вогнем на млосному щаблі.
І торжествує мудрий геній роду
всього живого на живій землі.

Ще літо спить, а вранці осінь встане —
в косі янтарній нитка сивини,
могутні чресла золотого стану,
іде в полях — вгинаються лани.

Близнята-зерна туляться в покоси,
біжить юрба червонощоких руж,
сплять солодко черкуси-негритоси,
біляві яблука і жовта раса груш.

Рве синій вітер білі посторонці.
А в серце літа — щедрий сонцепад.
І зливками розтопленого сонця
лежать цитрини, груші й виноград.

Загусне промінь в гронах перегрітих.
А ляже сніг на похололі дні —
жагучий сон закоханого літа
в холодну зиму бродить у вині!

#ЛінаКостенко #Ліна_Костенко

0

2

Серпень

Поезія душі

Спинюся я
і довго буду слухать,
як бродить серпень по землі моїй.
Ще над Дніпром клубочиться задуха,
і пахне степом сизий деревій.
Та верби похилилися додолу,
червоні ружі зблідли на виду,
бо вже погналось перекотиполе
за літом - по гарячому сліду.

#Ліна_Костенко
📸 Sergey Kuzmich

0

3

Життя

Поезія душі

Жінки родили як Родени.
Історію порали, як город.
Кожна собі доцю, кожна собі сина,
а всі разом народжували народ

Колисали його колиску,
і співали йому котка,
і купали його в любистку,
а планета була хистка.

Заростають травою окопчики.
Сотні... тисячі... ім"ярек...
Прилітайте, дівчатка і хлопчики,
на ліричних крилах лелек!

Прилітайте і прилітайте,
на здоров'я собі ростіть.
Що було на землі - не питайте.
І що це ще не все - простіть.

#ЛінаКостенко #Ліна_Костенко #Ліна #Костенко
Ілюстрація - фото ще ненародженої дитини, 5 місяців, фотограф Neil Bromhail, взято у Я - Людина.  I am human

0

4

Неповториме

Поезія душі
Поезія душі

В пустелі сизих вечорів,
в полях безмежних проти неба
о, скільки слів
і скільки снів
мені наснилося про тебе!

Не знаю, хто ти,
де живеш,
кого милуєш і голубиш.
А знаю – ти чекаєш теж,
тривожно вгадуєш і любиш.

І я прийду в життя твоє.
Тебе, незнаного, впізнаю,
як син вигнанця впізнає
прикмети батьківського краю.

Я ради цього ладна жить.
Всі інші хай проходять мимо,
аби в повторах не згубить
одне,
своє,
неповториме.

Нехай це – витвір самоти,
нехай це – вигадка й омана!
Моєму серцю снишся ти,
як морю сняться урагани.

#ЛінаКостенко #Ліна_Костенко
Ілюстрація Daniel Gerhartz

0

5

Життя

Поезія душі

Єдиний, хто не втомлюється, — час.
А ми живі, нам треба поспішати.

Зробити щось, лишити по собі,
а ми, нічого, — пройдемо, як тіні,

щоб тільки неба очі голубі
цю землю завжди бачили в цвітінні.
Щоб ці ліси не вимерли, як тур,
щоб ці слова не вичахли, як руди.

Життя іде і все без коректур,
і як напишеш, так уже і буде.

Але не бійся прикрого рядка.

Прозрінь не бійся, бо вони як ліки.

Не бійся правди, хоч яка гірка,

не бійся смутків, хоч вони як ріки.

Людині бійся душу ошукать,
бо в цьому схибиш — то уже навіки.

© Ліна Костенко

0

6

А ей, красивой, всё идёт,
И сигарета – только в тон…
Потом, возможно, всё поймёт…
Пока же – времени ..............

                                        Красота

0

7

                                                                    Рингтоны и нарезки на телефон

0

8

В кафе под вечер, сидя у окна,
Две спусковые сжатые пружины, —
Две женщины… холодная война…
Курили нервно… пили капучино.

И плакали… не поднимая глаз,
И колкости бросали словно просо,
Но каждая, уже в который раз,
Не задавала главного вопроса.

И каждая свою хранила ложь,
И каждая намерена бороться,
И за спиной у каждой острый нож,
Но страшно заглянуть на дно колодца.

                                                                            Две женщины - холодная война. Людмила Гордеева (отрывок)

  Встречи

0

9

Был моросящий дождь … лес на круто поднимающемся берегу реки ронял жёлтые листья, и сам он был чистым, замкнутым под серым небом .... Спокойными холодными сумерками бесконечная гладь воды отдавала теплом ….;  водная гладь приподнято уходила к горизонту , и от всего виденного веяло какой -то покорностью.

                                                                                                                                                                          Анатолий Марасов

Друг

0

10

Любовь

Нет, не понять! Как сердце бьётся,
Когда калитка та скрипит…
Душа его навстречу рвётся!
Он так давно один сидит…

0

Быстрый ответ

Напишите ваше сообщение и нажмите «Отправить»


phpBB [video]