Бердник Олесь - Психологiчний двiйник
I
- Шеф! Одержано нове повiдомлення...
- Давайте сюди!
Шеф таємної полiцiї Габер пiдсунув до себе кiлька журналiв, якiсь листки i хутко почав розглядати їх.
Агент 23 - японець Осiма - з подивом бачив, як завжди спокiйне i врiвноважене обличчя шефа починає покриватися червоними плямами. Вилицi заходили пiд жовтою шкiрою - це було ознакою великої злостi або незвичайного хвилювання.
Нарештi, Габер пiдняв лице. Кiлька секунд- i нiхто б уже не змiг подумати, що цей чоловiк так сильно хвилювався. Шеф опанував себе i зовсiм спокiйно сказав:
- Все ясно! Сумнiвiв нема! Державна зрада...
- Я згоден з вами, - вiдповiв агент.
- Закриту машину!
- Слухаю.
Агент вийшов.
Шеф знову заглибився в журнали i папери, якi принiс Осiма.
- Такий iнженер, - пробурмотiв вiн. - Нiколи б не подумав. В бiографiї - нiчого пiдозрiлого! А в дiйсностi - бачиш!.. Значить - хитрий i пiдступний ворог! Все! Сумнiву не може бути! Вiйськовий трибунал!..
В телевiзорi засяяв екран, показалося обличчя агента 23.
- Машина готова, - сказав вiн.
- Iду, - вiдповiв шеф i, захопивши папери, вийшов з кабiнету...
Через хвилину чорний лiмузин мчався вулицями в район передмiстя. Суцiльнi квартали закiнчились, i по боках бетонованої автостради виглядали з пишних субтропiчних садiв бiлоснiжнi котеджi.
Лiмузин повернув до одного з них i зупинився перед входом. З нього вийшли шеф i Осiма.
- Вiн дома? - запитав Габер.
- Так! - вiдповiв агент.
- Нiчого не пiдозрює?
- Як не дивно, але нi! Хитрий агент...
- Так. Напевне! Ходiмо!
Вони пiднялися по сходах, зайшли до невеликого залу. Назустрiч їм пiднявся з крiсла сивий, високий лакей.
- Iнженер дома? - запитав шеф.
- Так! Але вiн працює i в такi часи не приймає! - вiдповiв старий.
- Справа термiнова! - рiзко сказав шеф i вiдкрив дверi до кабiнету. За ним зайшов Осiма.
Почувши стук дверей i голоси, з крiсла бiля широкого письмового стола встав iнженер - середнього росту чоловiк з худорлявим лицем, на якому видiлялися очi, що горiли сiрими вогниками. Цi очi, над якими нависали густi брови, що зрослися на перенiссi, справляли дивне враження, нiби у iнженера не все гаразд з психiкою...
- Чим можу бути корисним, сеньйор Габер? - запитав iнженер, здивовано пiднявши брови.
- Iнженер Корiнi, - серйозно сказав шеф. - Ми вас заарештуємо. Ви обвинувачуєтесь в державнiй зрадi.
- Не може бути! - засмiявся iнженер. - Ви жартуєте! А втiм, якщо це не жарти, то дурний наклеп!
- Я так не вважаю! - сухо сказав Габер.
Корiнi хвилину допитливо дивився на шефа i його агента, потiм промовив:
- Гаразд! Я спокiйний! Їдемо!..
Клацнули наручники..
Через кiлька хвилин чорний лiмузин мчав назад...
II
Слiдство тривало п'ять днiв. Прокуратура передала справу до Вiйськового трибуналу.
Iнженер Корiнi став перед судом...
За довгим столом, покритим зеленим сукном, зайняли свої мiсця суддi три лiтнi офiцери в параднiй формi. Праворуч - за маленьким столиком сiв прокурор, лiворуч - адвокат. Суддi перегортали листки обвинувачення, стиха про щось розмовляли.
Корiнi - схудлий за останнi днi, але спокiйний - сидiв у крiслi перед столом Трибуналу.
Встав прокурор
Спочатку iнженер iронiчно слухав його обвинувачення, але далi з кожним словом лице його блiднiшало, очi загорялися хвилюванням, а пiд кiнець виступу прокурора вiн ледве сидiв на мiсцi, витираючи з лоба пiт, що котився градом...
Прокурор говорив таке:
- Iнженер Корiнi працював на засекреченому будiвництвi, яке пiдлягає мiнiстерству оборони. Згiдно iснуючого закону, вiн знаходився пiд наглядом таємної полiцiї. Агенти з'ясували ряд фактiв, якi свiдчили про зв'язок Корiнi з iноземного розвiдкою Ось факти:
- В котеджi, де живе Корiнi, встановлено магнiтофони. З допомогою магнiтного запису вдалося виявити цiкавi речi.
- Перше. Агенти виявили, що пiд час сну Корiнi говорить англiйською мовою. Вони записали ряд його висловiв. Наприклад:
"Сер, схему електронного випромiнювача я передам вам через три днi. Можете бути спокiйнi, я вiрний слуга уряду його величностi i не пiдведу його..."
- Агенти слiдкували за Корiнi, - говорив прокурор, - але, очевидно, вiн був дуже обережний, бо вони не змогли нiчого взнати, хоч з нього в цi днi не спускали очей...
- Далi. Агенти доповiли, що Корiнi знову в станi сну розмовляє англiйською мовою з якимсь своїм шефом i обiцяє передати йому секретнi проекти, над якими вiн працює. Контроль, як i ранiше, нiчого не дав. Виникла думка, що все це тiльки сни! Для пiдтвердження цiєї тези таємна полiцiя провела ряд розвiдок. Нарештi, розвiдки увiнчалися успiхом - Корiнi виявився державним зрадником. Вiн передавав свої матерiали, - ми ще не знаємо як, англiйськiй розвiдцi. Там цi матерiали використовуються в вiйськовiй промисловостi вiд iменi iнженера Гопкiнса. Матерiали з'являлися в руках вiйськових властей Великобританiї якраз тодi, коли Корiнi говорив про них у снi. Це значить, що натура у Корiнi дуже нервова, що вiн у снi сам себе викрив!
- Сеньйори! Я вважаю, що справа ясна! Корiнi заслуговує найтяжчої кари, як зрадник держави! Я скiнчив!
Прокурор сiв Голова Трибуналу пiдняв голову i рiзко сказав:
- Корiнi! Я гадаю - ви зрозумiли все?! Що можете вiдповiсти на це страшне обвинувачення?
Корiнi встав. Обличчя його, спочатку блiде, стало зеленим. Вiн, заїкаючись, сказав:
- Що це? Сон? Я не розумiю... Дозвольте подивитись матерiали... Я, здається, божеволiю!..
Суддя пiдсунув йому матерiали. Корiнi гарячково переглядав листок за листком, i очi його поступово розширялися вiд жаху.
Те, що говорив прокурор - все було правдою! Але ж вiн не передавав матерiалiв! Так хто ж? Хто?
Цей удар був таким сильним, що iнженер iстерично засмiявся, впавши на пiдлогу, бився в судорогах. Викликали лiкаря. Той констатував тяжкий припадок, додавши, що є загроза психiчного захворювання, i зажадав направити iнженера в психiатричну лiкарню.
Суддi порадились.
- Гаразд, - сказав, нарештi, голова Трибуналу, - везiть його в лiкарню, але ви вiдповiдаєте за нього головою...
...Через пiвгодини машина швидкої допомоги в'їжджала в двiр психiатричної лiкарнi...
III
...Через три днi Корiнi опам'ятався... Розплющивши очi, вiн побачив над собою бiлу стелю, а навколо - кiлька прикрiплених до пiдлоги лiжок, на яких лежали або сидiли люди. Вiкна були загратованi, i Корiнi зрозумiв, що вiн попав до психiатричної лiкарнi. Спочатку страх Прокрався в його серце, коли вiн подумав, де знаходиться, але опiсля зрозумiв, що це поки що краще, нiж бути розстрiляним, як зрадник держави...
В кiмнатi було чотири чоловiка. Два спали, один - старий, з лицем аскета, сидiв i дивився в вiкно на далеке море. Четвертий - загорнутий в коротенький халат, з чорними бiгаючими очима, як у загнаного зайця - малював картину на полотнi. Очi його блищали, вiн явно був захоплений своєю працею...
До кiмнати зайшли.
- А, - почувся голос, - нарештi ми проснулися!..
Корiнi, моментально вирiшивши, як поводити себе, не вiдповiв нiчого. Бiля його лiжка зупинився лiкар i агент таємної полiцiї, але iнженер дивився байдужим поглядом десь на стелю. Лiкар вислухав серце, вистукав на спинi i грудях i сказав до агента:
- Поки що нiчого не ясно! Вiн залишиться на кiлька тижнiв... Побачимо далi!..
Лiкар i агент вийшли. Корiнi зiтхнув спокiйнiше. Вiн вирiшив пройтися по кiмнатi i, пiднявшись на лiктi, встав з лiжка. Старий зацiкавлено повернув до нього голову i пильно почав дивитися йому в лице.
- Клянуся Юпiтером i кiльцем Сатурна, - сказав вiн, повiльно пiдходячи до iнженера, - що ви зовсiм не божевiльний...
Iнженер промовчав, потiм вiдвернувся геть i пiдiйшов до вiкна, де художник малював свою картину. Той навiть не звернув уваги на Корiнi.
Побачивши те, що намалював цей хворий, iнженер здивувався.
Малюнок зображував дзвiницю церкви вночi. Видно було на фонi далекої заграви пожежi дзвiницю, великий дзвiн i людину, яка з величезною напругою тягнула за вiрьовку. Картина робилася так майстерно, що, здавалося, було чути звуки тривожного дзвону...
- Сподобалося? - почувся голос старого. - Знайте ж - цей чоловiк до божевiлля не намалював навiть поганенького малюнка, крiм хiба дитячих... Ось одна з безкiнечних загадок Буття, клянуся Космосом!..
- Що вiн так липне до мене? - неприязно подумав Корiнi. - Мабуть, шпигун якийсь. Тим бiльше, що вiн не схожий на хворого...
Вiн знову не вiдповiв старому i, пiдiйшовши до свого лiжка, лiг. Вiн намагався розiбратися в тому, що вiдбулося. Все це було незрозумiлим, мiстичним, але якiсь здогадки уже з'являлися в його розпаленiй головi...
Згодом Корiнi поринув у тяжкий сон...
Вiн спав неспокiйно, щось говорив чужою мовою i, нарештi, закричавши дико i протяжно - зiрвався з лiжка з божевiльно розширеними очима...
Старий був рядом i дивився на нього ласкаво i спокiйно. Надворi за вiкнами була нiч.
- Сядьте, - тихо сказав старий, м'яко поклавши руку на плече Корiнi. Сядьте i розкажiть менi - хто ви i що трапилося з вами?..
Я вам допоможу.
Iнженер все з таким же недовiр'ям мовчав, але щось у голосi i обличчi старого сподобалося йому, i вiн завагався... Нарештi, крига в його душi розтала, i Корiнi подивився на сусiда доброзичливо...
- Ви боїтеся мене, - говорив старий, - Я розумiю... Ви, напевне, думаєте, що я шпигун?.. Даремно. Я справдi божевiльний. Я говорю це тепер, коли приступ проходить, а коли вiн знову приходить - я не усвiдомлюю своєї хвороби! Я тодi господар Космосу!.. Отже, розкажiть про себе - може, я допоможу вам. Якщо боїтеся - розповiдайте лише те, що вважаєте потрiбним!..
I тодi Корiнi без вагання почав розповiдати старому про все те, що з ним трапилося за останнi днi аж до суду.
- Це якийсь кошмар, - розгублено говорив iнженер, - обвинувачення безглузде i разом з тим правдиве! Крiм того, я увi снi говорю англiйською мовою в той час, як насправдi я цiєї мови зовсiм не знаю... вона якраз i стверджує їх думку про те, що я хитрий ворог!..
- Що ж ви думаєте про це? - задумано спитав старий.
- Деякi думки у мене з'явилися,- вiдповiв iнженер.-Зв'язане це з снами, що без кiнця переслiдують мене. Ось тiльки що менi приснився страшний кошмар... До речi, менi часто сниться одне й те ж мiсто i тi самi люди...
Коли iнженер описував краєвиди мiста, яке йому снилося, старий навiть пiднявся з мiсця, так щось схвилювало його, потiм заспокоївся i сiв.
- Снилося менi, - продовжував Корiнi, - нiби я йду до своєї коханої дiвчини, - до якої часто ходив у снах. Але тепер у мене в грудях не любов, а ненависть, бо я знаю, що дiвчина зраджує менi, i я йду, щоб убити її. Я пройшов стежкою мiж дерев у садку, де проходив сотнi разiв, i вийшов до веранди будинку. На схiдцях стояла бiла фiгура. То була вона - моя кохана. Я пiдiйшов до неї. Погляд мiй, очевидно, говорив їй - для чого я прийшов, бо вона зблiдла... Я закрив їй рота i вдарив ножем в груди. Бризнула кров, i я прокинувся... Це страшно, дуже страшно,- шепотiв iнженер,- так все яскраво, що менi й тепер здається, нiби все було наяву... От я й думаю - чи не зв'язаний я як-небудь з другою людиною, яка психологiчно дiє на мене, розумiєте?.. Є теорiя, яка говорить, що бiоелектричнi хвилi мозку передаються в просторi... Якщо зустрiнеться людина, яка схожа на мене психологiчно, то мої враження будуть дiяти на неї, а її - на мене в станi сну!..
- Цiкава теорiя! - пробурмотiв старий...
- О, якби я мiг знайти цю людину! - простогнав Корiнi. - Я б звiльнився вiд несправедливого обвинувачення!..
Старий схопив Корiнi за руку, коли той закiнчив говорити.
- Я знаю таке мiсто, яке ви описували. Це в Англiї. Невелике мiсто над Темзою. Я забув його назву. Ви б змогли його вiдшукати...
Раптом старий зблiд, очi його почали наливалися кров'ю. Вiн, переборюючи себе, заговорив, вчепившись сухою рукою в плече iнженера:
- Приступ прийшов... Майже на мiсяць моя свiдомiсть виключається. Слухайте мене! Вам треба тiкати! Iнакше - смерть! Вони не повiрять нашим химерам! У мене... ось тут... порошок... Викликає стан, подiбний до смертi. Двадцять чотири години! Морг!.. Звiдти - тiкати! Я хотiв сам - потiм вирiшив... пiзно! Нема для чого! Я люблю мою божевiльну мрiю!.. Ось... вiзьмiть... Прощайте!..
Стривожений i наляканий iнженер бачив, як старий здригнувся страшною судорогою, потiм пiднявся i застиг у величнiй позi. Очi його дивилися десь вгору. На лицi проступив вираз неземної погорди...
Корiнi, затиснувши в жменi порошок, злякано дивився на цю несподiвану метаморфозу. Але, незважаючи на дивнi умови, в яких вiдбулися останнi подiї, вiн вирiшив тiкати, так, як запропонував старий, що стояв тепер поряд, немов старовинний iдол.
IV
Корiнi стало страшно. Старий, як i ранiше, стояв на одному мiсцi, заглибившись у якiсь космiчнi думки; художник, бурмочучи, все працював над картиною; непорушно лежали на своїх лiжках два сусiди. За вiкнами мерехтiли на темному небi яскравi зорi, вiдбивалися в неспокiйному морi...
- Куди я попав? - гарячково думав iнженер. - Треба негайно звiдси втiкати, бо не пройде й двох днiв, як я збожеволiю...
I вiн вирiшив негайно здiйснити план старого.
- Чи пан, чи пропав! - подумав Корiнi, не задумуючись, випив порошок i запив водою. Порошок був гiрко-солодким на смак. Через кiлька хвилин закрутилася голова, i Корiнi здалося, нiби вiн у велетенському човнi пливе по хвилях. Все закрутилося в чудернацькому танцi - кiмната, художник, старий, що iдолом стояв бiля лiжка, - i iнженер покотився у чорну яму...
...До палати вбiгли санiтари i лiкар. Корiнi лежав на пiдлозi з вишкiреними зубами. Лiкар нагнувся, послухав пульс:
- Кiнець! - сказав вiн. - Смерть! Викликали ще кiлькох лiкарiв, тi теж констатували смерть i склали акт.
Головний лiкар повiдомив шефа таємної полiцiї про смерть iнженера i додав:
- Ми вiдправляємо труп в морг. Завтра дiзнаємося про причину смертi. Гадаю, що вiд сильного нервового потрясiння!..
- Вiд чого б не було, - сказав шеф, - спасибi йому за те, що вiн позбавив нас вiд обов'язку розстрiляти його!..
...Того ж вечора тiло Корiнi було одвезене до моргу...
...Iнженер проснувся вiд холоду. Руки i ноги погано слухалися. Вiн розкрив очi i зацiпенiв вiд страху. Навколо на довгих столах лежали мерцi, загорнутi в бiлi простирадла. Волосся Корiнi наїжачилося вiд страху. Вiн ледве згадав, як потрапив сюди i що з ним сталося.
"Треба негайно тiкати звiдси", промайнула перша думка.
Корiнi зiрвався з твердого ложа, на якому сидiв, вiдкинув простирадло i пiдскочив до маленького вiконця. Надворi було темно. Можна тiкати.
Iнженер оглянув себе. На ньому була тiльки бiлизна. Iти в такому виглядi по вулицях не можна. Вiн, не вагаючись, роздягнув одного з мерцiв видно, той недавно попав пiд автомашину - ї одягнув сiрий пристойний костюм...
Через кiлька хвилин Корiнi вислизнув за дверi i зник в темрявi...
...А вранцi лiкарi i агенти таємної полiцiї зняли тривогу. Шеф дiзнався про все, що трапилося. Було вжито всiх заходiв, щоб iнженер не втiк за межi країни. Та пройшов тиждень, а всi спроби знайти його були безуспiшними.
- Йому, безумовно, допомогла англiйська розвiдка, - сказав шеф, - я й тодi думав, що це хитрий i пiдступний ворог...
...А Корiнi через мiсяць був уже в Англiї. Вiн вирiшив з'ясувати загадку, зв'язану з його видiннями i дивними подiями, що вiдбувалися з ним. Поїхавши на пароплавi по Темзi, iнженер знайшов те мiсто, яке вiн бачив увi снi i про яке говорив старий. В цьому мiстi Корiнi зупинився. Вiн вирiшив пройти по тих мiсцях, що снилися йому, щоб узнати, наскiльки реальне все те, що вiн бачив у видiннях. Здавши чемодани в готелi, Корiнi пiшов по знайомiй вузенькiй вуличцi, а потiм через хвiртку в кам'янiй загорожi - до буйного саду...
Стримуючи хвилювання, iнженер iшов стежкою до веранди бiлого будинку в глибинi саду. Неймовiрно! Все було, як i увi снi!.. Корiнi пiдiйшов до веранди. На схiдцях хтось стояв. Постать обернулась, i iнженер побачив лице дiвчини, яку вiн зустрiчав у снах... Дiвчина, поглянувши на нього, зблiдла, скрикнула i впала непритомна...
На її крик вибiгли з будинку слуги. Вони щось кричали англiйською мовою, але Корiнi не знав цiєї мови i не розумiв нiчого. Вiн дуже здивувався, коли на нього накинулися, скрутили йому руки назад i, вивiвши з саду, посадили в машину...
Машина помчала вузькими вулицями до центра мiста...
V
...Корiнi стояв перед комiсаром полiцiї i нiчого не розумiв, що той говорив йому. Лише одне слово "Гопкiнс" було дивно знайомим. Але чому iнженер забув. Вiн пояснив жестами, що не розумiє, i сказав iталiйською мовою, щоб привели перекладача. Агенти i начальник переглянулися, здивовано знизали плечима i все-таки послали за перекладачем.
Незабаром до кiмнати прийшов перекладач, i почалася розмова.
- Гопкiнс, - сказав комiсар полiцiї, - чому ви вдаєте, що не розумiєте своєї мови?..
- Я не Гопкiнс, - вiдповiв здивований iнженер. - Я iталiєць Корiнi...
- Не прикидайтесь! Ось люди, з якими ви були знайомi: вашi товаришi, вашi родичi, ваша мати... Всi вони впiзнали вас!
Корiнi оглянувся. В кiмнатi справдi було десятка пiвтора людей чоловiкiв i жiнок - i всi вони засуджуюче дивилися на iнженера...
Корiнi роздратовано повернувся до комiсара:
- Гаразд! Хай я якийсь там Гопкiнс! Але на хвилину уявiть, що я iнша людина, i розкажiть менi, хто вiн такий i чому я мушу вiдповiдати за нього!..
Комiсар почав:
- Гопкiнс - цебто ви - iнженер, який працював в галузi ядерної фiзики. З-за особистих причин вiн намагався вбити свою кохану дiвчину Катарiну, тяжко поранив її i втiк. Вона залишилася живою, як ви бачили... Але ж я комедiю граю перед вами, Гопкiнс! Досить прикидатися!..
- Сер, - озвався Корiнi. - Лише тепер менi все стало ясно! Слухайте мене уважно...
I здивований комiсар почув з вуст iнженера всю його iсторiю...
- Це значить, - говорив далi iнженер, - що я i Гопкiнс - психологiчнi двiйники i просто двiйники, що ми з ним настроєнi на одну бiоелектричну хвилю, i тому враження чи пригоди, якi переживає один з двiйникiв, передаються, як от радiохвилi, другому в станi сну через простiр... Я тiльки тепер повнiстю зрозумiв усе, що сталося зi мною!..
Комiсар переглянувся з агентами.
- Ваша теорiя дотепна, - сухо сказав вiн, - але мене не обдурите. Викличте Катарiну...
Корiнi все здавалося важким i болючим сном. Замiсть того, щоб розв'язати загадку, вiн заплутався ще бiльше...
Через десять хвилин до примiщення зайшла Катарiна - та дiвчина, що була в саду. Дiвчина близько пiдiйшла до Корiнi, пильно подивилася в його очi. Вона була вражена, але iнженер зрозумiв, що дiвчина не визнала його.
- Це не Гопкiнс, - сказала, нарештi, дiвчина. - Це якийсь незвичайний двiйник...
Пiдiйшла старенька жiнка, мати Гопкiнса, теж придивилася до обличчя iнженера.
- Це не мiй син, - прошамкала вона, - це просто дуже подiбний до нього мужчина...
Комiсар i агенти були розгубленi: Корiнi розв'язали, але все ж не знали, що робити з ним...
...В цей час комiсару принесли телеграму. В нiй було написано:
"ЗЛОЧИНЕЦЬ ГОПКIНС ЗАТРИМАНИЙ НА ПАРОПЛАВI У МАНЧЕСТЕРI. СIМОНС".
Корiнi був звiльнений, i комiсар вiд iменi уряду його величностi вибачився перед ним за несподiвану образу.
VI
...Корiнi вже збирався вiд'їжджати з мiста. Але в газетах з'явилося повiдомлення, що Гопкiнс звiльнений вiд суду, що Катарiна вiдмовилась вiд обвинувачення i простила його... Вiн вирiшив завiтати до Гопкiнса, щоб познайомитися з незвичайним своїм двiйником.
...Дверi вiдкрила Катарiна. Вона радiсно скрикнула, побачивши Корiнi.
- Ми хотiли бачити вас, -калiченою iталiйською мовою сказала вона, вас жде Гопкiнс...
З крiсла пiднявся назустрiч Корiнi другий Корiнi, i справдi дуже дивно було, що Катарiна i мати вiдрiзнили їх.
Гопкiнс був вражений ще бiльше.
- Сер, - сказав Корiнi, - я жив у снах вашим життя, - два рази менi загрожувала смерть з-за вас... Але я не жалкую, тому що взнав про цiкаве природне явище, про iснування психологiчних двiйникiв...
- Сер, - вiдповiв Гопкiнс, - я теж пiдозрював щось подiбне. Менi теж снилися дивнi яснi сни, менi здавалося, що в снах я працюю над рiзними проблемами фiзики, а наяву я згадував сни i втiлював цi iдеї на паперi. Отже, ми з вами творили i жили якимось спiльним, дивним життям... Залишайтеся з нами. Тим бiльше, що вам не можна повернутися додому!..
- Навпаки, - заперечив Корiнi, - якраз тепер я й повернуся додому i доведу, що я не зрадник...
Iнженер поцiлував руку Катарiнi, потiм потиснув руку Гопкiнсу:
- Ми з вами ще побачимося, - сказав вiн, - ми будемо часто зустрiчатися в снах... I давайте вивчати цю цiкаву наукову проблему. Тiльки не заставляйте мене переживати такi подiї, як в ту страшну нiч, коли ви...
Катарiна поклала пальцi на вуста Корiнi.
- Мовчiть! Це бiльше нiколи не повториться! - нiжно сказала вона. - То була дурна ревнiсть...
I дiвчина, усмiхаючись, обняла Гопкiнса.
